Ігор Гоцул: «Ми не хочемо повторення того сорому, коли у нас відбирають олімпійські медалі»

-Остання дискусія, пов’язана з питаннями дискваліфікації та антидопінгу, підштовхнула мене до думки, що зараз настав час для серйозної розмови на рівні цінностей. Ми не часто про це говоримо, але саме ціннісні речі багато в чому визначають нашу роботу і поточні дії. Якщо ми чіткіше визначимося, що насправді до них відноситься, багато речей стане на свої місця. Але перед тим, як перейти до філософських категорій, я хотів би нагадати декілька базисних речей, в яких ми знаходимося стосовно системи протидії допінгу.

За останні років десять світ щодо цього дуже змінився. Допінгові порушення почали розглядатися зовсім під іншим кутом. Також змінилися технології, які поставили боротьбу з допінгом на принципово інший рівень. Допінгові правила весь час стають досконалішими і місцями жорсткішими. Перш за все потрібно пам’ятати, що в правилах Всесвітньої антидопінгової агенції (WADA) чітко записано, що спортсмен несе відповідальність за все, що потрапляє в його організм, не залежно від того, знав він про це чи ні. Спортсмени про це попереджені і добре це знають. Друге – в правилах антидопінгу, на відміну від багатьох інших галузей, існує презумпція винуватості. Презумпції невинуватості не має! Тобто спортсмен, у якого виявили заборонений препарат чи якого зловили на використанні забороненого методу, має довести свою невинуватість. Інакше він визнається порушником.

Також віднедавна окрім індивідуальної відповідальності активно застосовується і колективна. Вона може застосовуватися до національних федерацій, міжнародних федерацій, до цілих країн. Наприклад, Світова легка атлетика (IAAF) після відомого скандалу з допінгом, хабарами і іншим брудом, знаходилася на межі відсторонення. І ті жорсткі заходи, до яких вона вдалася, допомогли їй уникнути відсторонення, наприклад, від Олімпійських ігор. На той момент така розв’язка виглядала цілком реальною, і платою за це стала жорстка і безкомпромісна політика щодо допінгу, яка впродовж останніх років реалізується IAAF. Вона реалізується через спеціально створений підрозділ – Athletics Integrity Unit (AIU). Він має величезні повноваження та права, дуже потужний штат. Це – нова якість антидопінгової політики: жорсткої, вимогливої і абсолютно безкомпромісної.

Як виглядає у цьому сенсі Україна. Наша держава загалом, не лише легка атлетика, щодо вживання допінгу входить до десятки найбільш проблемних країн. Це означає, що ми, як країна, останні декілька років постійно або балансуємо на межі відсторонення, або знаходимося дуже близько до цієї межі. Це ми маємо дуже чітко розуміти. Легка атлетика і в Україні, і в світі, за градацією WADA – вид спорту з одним з найвищих ризиків вживання допінгу. Зрозуміло, що цей фактор робить наше становище ще складнішим. Другим таким фактором є той спадок, який ми отримали від радянського спорту, і який постійно підживлювався до останніх років з Росії різними байками на кшталт «всі вживають, а нас одних ловлять», «весь світ на цьому живе, просто це якась всесвітня змова проти слов’ян», тощо. На жаль, в це досі у нас вірить багато людей.

Так що ж відбулося у світі трохи більше десять років тому? Допінгові випадки з розряду «не пощастило, бідний спортсмен» перейшли в розряд «не подавання руки». Сьогодні спортсмен чи інший фахівець, залучений у вживанні допінгу, сприймається як шахрай і крадій. Як людина, яка хотіла вкрасти чужу славу, гроші, перемогу. Ми у своїй більшості ще не прийшли до такого сприйняття допінгу, і звідси ці великі проблеми, з якими ми стикаємося. П’ять років тому ми знаходилися на межі прірви. Українська легка атлетика була на стільки близькою до відсторонення, що лише неймовірними зусиллями людей, залучених у розв’язанні даного питання, нам вдалося уникнути найгіршого. Ми не дуже це афішували, щоб не впливати на настрій спортсменів, не сіяти паніку, і врешті решт щоб не кидати тінь на легку атлетику. Але це – правда.

П’ять років тому ми оголосили нову політику щодо допінгу, і вона зводилася до декількох важливих речей. Перше – відмова від подвійних стандартів, від того, що публічно ми декларуємо боротьбу з допінгом, а насправді десь за кутком проводимо зовсім іншу політику. Сьогодні цього не має. Вона у нас одна єдина. Друге – нульова терпимість до будь-яких питань, пов’язаних з допінгом. Ми почали проводити дуже активну роз’яснювальну роботу. На офіційному сайті ФЛАУ регулярно публікуються роз’яснювальні матеріали, проводяться десятки семінарів. Цим займаються тренери, запрошені фахівці. У мене також, під час зустрічей з атлетами, тренерами, – тема допінгу обов’язкова складова бесід. Також ми запустили масштабну програму тестування. Це обов’язкова умова нашого допуску до змагань, і це не дешеве задоволення. На сьогодні тестування українських легкоатлетів обходиться близько в 100 тисяч доларів на рік.

Поступово така наша політика почала приносити результати. Я пам’ятаю наші антидопінгові семінари на початку цієї діяльності. Пам’ятаю ці недовірливі погляди спортсменів та тренерів, очі, в яких було написано: «Говори-говори, ти за посадою маєш говорити, а ми самі знаємо, як зробити в спорті результат». Поступово ми подолали шлях від повної недовіри в цьому відношенні до розуміння того, що це не імітація, що це – серйозно. Плата за це розуміння дуже велика. І тут не лише значні фінансові вливання. В першу чергу це втрати, яких ми зазнали останнім часом – дискваліфіковано декілька десятків спортсменів, серед яких лідери збірної. Але я впевнений, що сьогодні ми маємо принципово іншу ситуацію, ніж п’ять років тому, щодо сприйняття допінгу, ставлення до цієї проблеми спортсменів, тренерів. Втім події останніх днів і дискусія, яка розгорілася, в тому числі за участю провідних спортсменів, тренерів, лікарів, говорить про те, що ще далеко не всі сприйняли серйозно цю проблему і ціннісні категорії, про які ми говорили.

Я дозволю собі відступ. Багато років тому ми з колегами проводили семінар для людей, які готувалися йти в депутати. Ми виконували наступну вправу. Пропонували: «Визначмо наші цінності». Відвідувачі щиро називали чесність, законність тощо. Тепер моделюємо ситуацію: вам стало відомо, що ваш близький товариш злісно не платить податки. Чи будете ви про це повідомляти у відповідні органи? Відповідь: «Звичайно ні!» Чи поговорите ви з ним про те, що якщо він не змінить своєї поведінки, це якось відіб’ється на ваших стосунках? Відповідь: «Звичайно ні!» Тоді, робимо висновок, що законність і чесність – це точно не ті цінності, які ми розділяємо. Ми лише думаємо, що ми їх розділяємо.

Приблизно таку ж ситуацію ми нещодавно спостерігали у нас. З одного боку ми ніби проти допінгу, але коли це стосується наших друзів, колег, то ми не готові проявити принциповість. Що відбувається в країнах, які заведено називати цивілізованими? Не залежно від того – це відомий спортсмен чи початківець, на скільки цей спортсмен харизматичний і на скільки його любить публіка, його допінгові порушення не сприймаються. Вони вважаються аморальними. Винуватих відсторонюють, і вони певною мірою стають вигнанцями. Більш того, нормою є публічні вибачення винних в порушенні антидопінгових правил. На жаль, нам ще дуже далеко до цих стандартів. Спробуйте пригадати, як багато наших спортсменів виявилися здатними публічно вибачитися перед колегами за подібні вчинки? Як багато наших спортсменів були готові публічно вибачитися перед вболівальниками за те, що своїми діями вони викинули на смітник чималі кошти платників податків, які були на них витрачені? На скільки вони готові були вибачитися перед своїми колегами за те, що вони і їх поставили під удар, тому що тепер ми знаходимося зоні спеціального моніторингу AIU?

І це є тією однією з претензій до нас з боку міжнародних органів, які борються з допінгом. В Європейській легкій атлетиці є одна країна, яку повністю відсторонили, і є дві країни, які знаходяться в зоні постійного моніторингу – ми і Білорусь. Це, серед іншого, означає для нас додаткові витрати на антидопінгову діяльність, а також додаткові ризики: якщо ми не будемо успішними, наступний етап для нас – повне відсторонення. І коли хтось бере на себе сміливість стверджувати, що Легка атлетика України не бореться за інтереси спортсменів – це дуже велика неправда та викривлене сприйняття дійсності. Насправді ми боремося за інтереси спортсменів, за їхні права. Але це боротьба не за тих спортсменів, які порушують правила. А боротьба за спортсменів, яких більшість, які не порушують правил, які прийняли для себе цінності фейр-плей. Але які зараз перебувають в зоні ризику і можуть в будь-який момент, якщо ми не будемо достатньо жорсткими і професійними, опинитися там, де знаходяться наші північні сусіди.

Простий приклад – нещодавно вони намагалися, як це модно зараз говорити, «відмазати» одного спортсмена, який формально порушив допінгові правила. То не був якийсь заборонений препарат, він всього-на-всього пропустив тестування. Все закінчилося відстороненням на 4 роки всієї країни! Ми хочемо повторити цей сумний досвід? Чи розуміють всі ті, хто щось кричить про «потрібно захищати», що ці наші спроби стати на бік атлета, який порушив антидопінгові правила, можуть викликати зворотний ефект?

Ми маємо розуміти, що таке моніторинг AIU і як він здійснюється. Ми вже згадували, що AIU  має величезні права і найрізноманітніші, в тому числі негласні способи отримання інформації. Вони знають про нас на багато більше, ніж ми думаємо. Вони моніторять наші дії, висловлювання, те, як поводяться наші спортсмени та тренери. Основні претензії, які були до нас від початку, вони в принципі не змінилися. Перше – велика кількість допінгових порушень, більша частина з яких – важкі випадки, пов’язані з використанням гормональних та стероїдних препаратів. Друге – у нас вже є відповідальність спортсменів, але у нас ще не має відповідальності того, що називають антуражем спортсмена. Всі чудово розуміють, що якщо якийсь спортсмен застосовував заборонений препарат, то він не приймав це рішення самостійно, не купував його сам. Завжди є хтось, хто порадив, допоміг знайти, ввести в організм, знав і не повідомив. І тут у нас поки що складна ситуація.

До нас висуваються претензії, що більшість спортсменів не готові визнати свою вину і надати інформацію. Я бачив в інтернеті звинувачення у бік ФЛАУ, що вона радила якійсь спортсменці визнати свою вину. З чого розпочинається розгляд питання, і що для WADA та AIU є лакмусовим папірцем, за яким можна розпізнати, чи дійсно спортсмен шкодує про те, що трапилося, і розуміє ступінь своєї провини? Перше – що спортсмен визнає вину. Друге – надає максимум інформації: де, коли, за яких обставин, від кого він отримав заборонений препарат, хто порадив, хто знав тощо. Без цього якісь розмови про поблажливість, зменшення терміну неможливі апріорі. І тому завжди, коли у наших спортсменів виникають такі проблеми, ми їм говоримо: якщо ви хочете розраховувати на хоча б невелику поблажливість від WADA та AIU, то єдиний можливий шлях до цього – швидке та жорстке визнання своєї вини.

Ще одна претензія до нас – в Україні, на відміну від провідних країн, не криміналізовано багато статей, пов’язаних з допінгом. І, нарешті, останній момент, пов’язаний з глобальними претензіями – високий ступінь толерантності до допінгу. І та дискусія, яка велася останні дні, – дуже яскраве цьому підтвердження. Ми маємо розуміти, що моніторинг AIU– це не лише допінг-проби. Про нас збирають багато різної інформації. І можу з впевненістю казати, що та дискусія, участь в ній багатьох спортсменів, тренерів, лікарів, не залишиться без уваги AIU. Можемо собі лише уявити висновки, які вони зроблять.

Тому ще раз повторюся – ми однозначно захищаємо інтереси спортсменів, але тих, які не залучені у вживання допінгу. Ми не хочемо повторення того сорому, коли у нас відбирають олімпійські нагороди чи медалі чемпіонатів світу. Всі ми люди, і по-людськи співчуваємо нашим колегам, які опинилися такій ситуації через вживання допінгу. Ми активно допомагаємо їм, але лише в частині, яка не поставить під ризик інших спортсменів, тренерів і всю українську легку атлетику. А ризик дуже великий.

Нам потрібно набратися сміливості і чесно визнати ті проблеми, які у нас є. В першу чергу це стосується спортсменів, які були викриті у вживанні допінгу. У нас дуже люблять ображених, у спортсменів завжди є спокуса намагатися викликати жалість, співчуття. Парадигма «гарний спортсмен і поганий чиновник» дуже гарно продається, і ми бачимо практичну ситуацію, як вона красиво зайшла. Але насправді не має простих відповідей на складні запитання. Проблеми допінгу, проблеми його сприйняття, проблеми боротьби – набагато складніші, ніж здається на перший погляд. І, певно, це можна проілюструвати на найширше обговорюваному зараз випадку – з Катериною Табашник.

Зазвичай ми намагаємося не дуже розповсюджувати інформацію про залаштунки прийнятих рішень і про те, як себе повів той чи інший спортсмен – аби не кидати тінь на спортсменів, і щоб по дотичній це не било по українській легкій атлетиці. Але якщо це питання стало публічним, і підняте воно було дуже висококласним тренером, який є консультантом Катерини, то, певно, ми можемо про це говорити.

Отож, чи є випадок з Катериною Табашник просто трагічним збігом обставин і які висновки можна зробити, щоб не наступати двічі на граблі?

Більшість з деталей опускаємо, лише основне. Як випливає з пояснення, тренер спортсменки йде до аптеки і купує якийсь препарат. Незрозуміло де і ким призначений. На всіх семінарах, на всіх роз’ясненнях, які надавалися, про це говорилося як про одну з базових речей: перед тим, як приймати будь-який лікарський засіб, будь ласка перевірте, чи не має там нічого забороненого. Для цього потрібно, щоб поруч був якийсь лікар? Зовсім ні. Цю перевірку може здійснити учень п’ятого класу: в анотації до будь-якого лікарського засобу є перелік складових. Це універсальні назви дієвих речовин, які надаються латиницею. Перелік всіх цих речовин є на сайті WADA. Там є зручний пошук, і впродовж декількох хвилин можна перевірити всі компоненти препарату – є там щоб заборонене чи ні.

Другий шлях, про що ми також регулярно розповідаємо. Існує Національний антидопінговий центр, завданням якого є надання спортсменам та тренерам подібних консультацій. Там є гаряча лінія, на яку завжди можна звернутися і рівно так само перевірити. Врешті решт, будь-яка людина може ввести назву препарату і поруч слово WADA в інтернет-пошук, і відразу відкриється маса інформації щодо того, чи входить цей препарат в перелік заборонених.

Отож, ще раз звертаю вашу увагу на наступне. Тренер спортсменки, яка готується до Олімпійських ігор, професіонал, який за це отримує зарплатню, який неодноразово був присутній на подібних семінарах і отримав всю необхідну інформацію і роз’яснення, раптом купує препарат і не перевіривши дає його спортсменці. Найм’якіше визначення, яке тут підходить – не професіоналізм.

Наступний момент. Правила WADA говорять про те, що спортсмен, якщо питання стоїть про його життя, може застосувати в тому числі і заборонені препарати. Але у цього правила є механізм реалізації. Спортсмен або може звернутися в НАДЦ з проханням надати дозвіл на терапевтичне використання цього препарату, і це розжовувалося на кожному семінарі, давалися спортсменам і тренерам і пам’ятки, і контакти. Або, якщо мова йде про життя або смерть, випадок терміновий, спортсмен може використати цей препарат з майбутнім сповіщенням WADA, що відбувся такий-то випадок, це був такий-то препарат, необхідність виникла ось тому. Як ви вважаєте, спортсменка і її тренер зробили щось з цього? На жаль, ні! Ні запиту на дозвіл на терапевтичне використання, ні подальшого сповіщення WADA не було. Для мене це дивно, не зрозуміло. Це вже саме по собі порушення Антидопінгових правил, за яке передбачені санкції.

Наступний момент. За тиждень після цього до спортсменки приїжджають допінг-офіцери, і вона здає офіційний допінг-контроль. У формі, яку заповнює спортсменка, є графа – препарати, які вона приймала впродовж певного відрізка часу. І спортсмен зобов’язаний туди внести всі препарати, які він приймав. Як ви думаєте, той препарат, який став причиною для дискваліфікації, було внесено в цю форму? Певно, більшість вже здогадалася. Ні! Чому? Відповіді не має. Чи можуть допустити собі таке спортсмен та тренер, які вважають себе професіоналами? І це також є допінговим порушенням, передбаченим правилами IAAF, за яке є санкції. І лише третім пунктом в цьому переліку порушень йде сам заборонений препарат, який йде у спортсменки.

А тепер спробуйте себе поставити на місце фахівців AIU, які розглядали це питання, і до яких спортсменка зверталася з проханням про пом’якшення покарання. Вони бачать, що спортсменка порушила одного разу правила, потім явно намагалася приховати щонайменше вживання цього препарату, а можливо якихось інших. Вона не визнала свою провину, не покаялася в скоєному. Ще раз повернемося до того, з чого починали: в правилах WADA записано, що спортсмен несе відповідальність за все, що потрапляє в його організм не залежно від того, за його волею це відбулося чи ні. І очевидно, що вони розглядають цей випадок не як трагічний збіг обставин, а як навмисні дії спортсмена і тренера, які декілька разів свідомо порушують правила WADA. І тут не допоможуть ніякі юристи. Бо проблеми, які виникли, це не проблеми юридичного характеру. Це проблеми щонайменше кричущого непрофесіоналізму, безграмотності, безвідповідальності конкретної спортсменки і конкретного тренера.

Так само як кейс Катерини Табашник, можна розглянути інші випадки, які сьогодні на слуху. І так само там ми знайдемо дуже багато того, що не відповідатиме ідеологемі «нещасний спортсмен, поганий чиновник».

На відміну від більшості диванних експертів, я дійсно дуже гарно розбираюся в цій темі. Вже багато років займаюся питаннями антидопінгу, серед іншого очолюю Наглядову Раду НАДЦ. Впродовж декількох останніх років представляв Україну в двох робочих групах Ради Європи, пов’язаних з протидією допінгу. В якості експерта був залучений до Робочої групи ЮНЕСКО, яка напрацьовує документи з реалізації Конвенції ЮНЕСКО з протидії допінгу. Тобто я на регулярній основі напряму спілкуюся з людьми, які визначають антидопінгову політику у світі. Добре розумію основні тенденції та куди рухається WADA, Антидопінгова діяльність, тому можу на цю тему говорити достатньо професіонально. Базуючись на моєму досвіді, знаннях, розумінні моєї відповідальності за сьогоднішній і завтрашній день легкої атлетики України, я дуже прошу членам ФЛАУ не вестися на популізм, не шукати прості відповіді на складні питання, не підживлюватися міфологемами з минулого. Бо життя йде вперед, і те, що могло бути нормою вчора, сьогодні вже такою не є.

Comments are closed.